.jpg)
„Wiernym synom Ojczyzny…” Światełko Pamięci. Zaduszki Wołyńskie w Maniewiczach / «Вірним синам Вітчизни…» Вогник пам’яті. Волинські Задушки в Маневичах
„Wiernym synom Ojczyzny…” Światełko Pamięci. Zaduszki Wołyńskie w Maniewiczach
Przy mogiłach polskich legionistów zgromadzili się parafianie, by zapalić znicze, wspomnieć poległych i modlić się za tych, którzy odeszli. Wspólna modlitwa objęła również ukraińskich żołnierzy i cywilne ofiary trwającej wojny.
1 listopada, w uroczystość Wszystkich Świętych, w przeddzień wspomnienia wszystkich wiernych zmarłych, na cmentarzu legionowym w Maniewiczach modlono się za zmarłych. Przy mogiłach legionistów zgromadzili się parafianie, by zapalić znicze, wspomnieć poległych i modlić się za tych, którzy odeszli.
Za kościołem Ducha Świętego w Maniewiczach znajduje się miejsce szczególne – cmentarz polskich legionistów poległych w latach 1914–1918. Nie jest to zwyczajna nekropolia. To świadectwo obecności żołnierzy, których losy splotły się z historią Wołynia i walką o niepodległość Polski. Ich mogiły przypominają, że wielkie wydarzenia historyczne zawsze mają konkretne ludzkie twarze: ludzi, którzy mieli swoje rodziny, plany i marzenia, a których życie przerwała wojna.
Na pomniku widnieje napis: „Wiernym synom Ojczyzny, legionistom poległym w latach 1914–1918. Wdzięczna Polska”. Nekropolia została uroczyście otwarta 22 czerwca 1929 roku w obecności prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej Ignacego Mościckiego. Od tamtej chwili minęły dziesięciolecia, zmieniły się granice, pokolenia i polityczna rzeczywistość tej części Europy. Pozostały jednak mogiły oraz obowiązek szacunku wobec spoczywających w nich ludzi.
Jednym z najbardziej wymownych momentów modlitewnego spotkania było zapalenie zniczy przy głównym pomniku. Dokonali tego wspólnie ks. Marcin Ciesielski, proboszcz parafii Ducha Świętego w Maniewiczach, najmłodszy parafianin – Nazar Sawczuk – oraz najstarsza parafianka – Halina Pawluk. W tym prostym geście spotkały się trzy pokolenia. Następnie parafianie zapalili znicze na mogiłach legionistów, a także na grobach dawnych duszpasterzy parafii, znajdujących się na terenie przykościelnym.
Modlitwa objęła poległych legionistów, zmarłych parafian, kapłanów posługujących wcześniej w Maniewiczach, a także członków rodzin i bliskich. Wspomniano również ukraińskich żołnierzy, którzy zginęli w obronie swojej ojczyzny, oraz cywilne ofiary rosyjskich ataków.
Wspólna modlitwa pokazała, że pamięć o dawnych wydarzeniach nie musi pozostawać zamknięta w granicach jednej narodowej historii. Cmentarz legionowy jest miejscem związanym z polskimi dziejami, ale modlitwa za zmarłych i szacunek dla ludzkiego cierpienia są bliskie wszystkim ludziom, niezależnie od ich pochodzenia.
Jak podkreślił ks. Marcin Ciesielski:
„Nie wystarczy wiedzieć, że ktoś kiedyś tu poległ. Trzeba jeszcze dostrzec, że za każdą mogiłą kryje się czyjeś przerwane życie, czyjaś rodzina i historia, której nie poznamy do końca. Dlatego tak ważne jest, abyśmy nie przechodzili obojętnie obok miejsc, które przypominają o ludzkim losie”.
Ważnym wymiarem modlitwy było również przypomnienie, że pamięć o własnych zmarłych nie powinna prowadzić do obojętności wobec cierpienia innych. W Maniewiczach, naznaczonych także doświadczeniem współczesnej wojny, ta myśl nabiera szczególnego znaczenia.
„Możemy różnić się językiem, pochodzeniem i doświadczeniem historii. Nie powinniśmy jednak różnić się w szacunku dla ludzkiego życia i bólu po stracie bliskich. Modlitwa za zmarłych nie dzieli ludzi. Może ich zbliżać, bo przypomina o tym, co wspólne każdemu człowiekowi” – zaznaczył kapłan.
„Światełko Pamięci” było czymś więcej niż symbolicznym zapaleniem zniczy. Stało się okazją do przypomnienia historii Maniewicz, modlitwy za zmarłych i refleksji nad odpowiedzialnością za miejsca, które powierzono trosce kolejnych pokoleń. Dbałość o mogiły, zapalony znicz i obecność przy pomniku są prostymi czynnościami, ale właśnie z takich gestów rodzi się szacunek dla przeszłości.
O wartości pamięci nie świadczy liczba zapalonych zniczy, lecz to, czy potrafimy przełożyć ją na codzienną troskę o drugiego człowieka. Pamięć o tych, którzy odeszli, ma znaczenie także dla nas – dla sposobu, w jaki traktujemy żyjących, i dla świata, który wspólnie tworzymy.
*****
«Вірним синам Вітчизни…» Вогник пам’яті. Волинські Задушки в Маневичах
Біля могил польських легіонерів зібралися парафіяни, щоб запалити лампадки, згадати полеглих і помолитися за тих, хто відійшов у вічність. Спільна молитва охопила також українських воїнів і мирних жителів, які стали жертвами війни.
1 листопада, в урочистість Усіх Святих, напередодні спомину всіх померлих вірних, на цвинтарі легіонерів у Маневичах молилися за померлих. Біля могил легіонерів зібралися парафіяни, щоб запалити лампадки, згадати полеглих і помолитися за тих, хто відійшов у вічність.
За костелом Святого Духа в Маневичах розташоване особливе місце – цвинтар польських легіонерів, які загинули в 1914–1918 роках. Це не звичайний некрополь. Він є свідченням присутності воїнів, чиї долі переплелися з історією Волині та боротьбою за незалежність Польщі. Їхні могили нагадують, що за великими історичними подіями завжди стоять конкретні людські долі: люди, які мали свої родини, плани й мрії, але чиє життя обірвала війна.
На пам’ятнику викарбувано напис: «Вірним синам Вітчизни, легіонерам, полеглим у 1914–1918 роках. Вдячна Польща». Некрополь було урочисто відкрито 22 червня 1929 року в присутності президента Республіки Польща Ігнація Мосцицького. Відтоді минули десятиліття, змінилися кордони, покоління та політична дійсність цієї частини Європи. Однак залишилися могили й обов’язок шанобливого ставлення до тих, хто в них спочиває.
Одним із найвиразніших моментів спільної молитви стало запалення лампадок біля головного пам’ятника. Цей жест спільно здійснили о. Марцін Цєсєльскі, настоятель парафії Святого Духа в Маневичах, наймолодший парафіянин Назар Савчук та найстарша парафіянка Галина Павлюк. У цьому простому жесті зустрілися три покоління. Після цього парафіяни запалили лампадки на могилах легіонерів, а також на могилах колишніх душпастирів парафії, розташованих на церковному подвір’ї.
Молитва охопила полеглих легіонерів, померлих парафіян, священників, які раніше служили в Маневичах, а також членів родин і близьких. Згадали також українських воїнів, які загинули, захищаючи свою Батьківщину, та мирних жителів, які стали жертвами російських атак.
Спільна молитва показала, що пам’ять про давні події не обов’язково має залишатися в межах історії лише одного народу. Цвинтар легіонерів пов’язаний із польською історією, але молитва за померлих і повага до людських страждань близькі всім людям, незалежно від їхнього походження.
Як підкреслив о. Марцін Цєсєльскі:
«Недостатньо знати, що хтось колись загинув у цьому місці. Потрібно також побачити, що за кожною могилою стоїть чиєсь обірване життя, чиясь родина та історія, якої ми ніколи не зможемо пізнати до кінця. Саме тому так важливо не проходити байдуже повз місця, які нагадують нам про людську долю».
Важливим змістом молитви стало також нагадування, що пам’ять про власних померлих не повинна призводити до байдужості перед стражданнями інших. У Маневичах, які також переживають наслідки сучасної війни, ця думка набуває особливого значення.
«Ми можемо відрізнятися мовою, походженням та історичним досвідом. Але не повинні відрізнятися у повазі до людського життя та болю після втрати близьких. Молитва за померлих не розділяє людей. Вона може їх зближувати, адже нагадує про те, що є спільним для кожної людини», – зазначив священник.
«Вогник пам’яті» став чимось більшим, ніж символічне запалення лампадок. Він дав нагоду згадати історію Маневич, помолитися за померлих і замислитися над відповідальністю за місця, довірені турботі наступних поколінь. Догляд за могилами, запалена лампадка та присутність біля пам’ятника – прості дії, але саме з таких жестів народжується повага до минулого.
Про цінність пам’яті свідчить не кількість запалених лампадок, а те, чи здатні ми перетворити її на щоденну турботу про іншу людину. Пам’ять про тих, хто відійшов, має значення і для нас – для того, як ми ставимося до живих і який світ творимо разом.
Коментарі